МУЗЕЙ ПРОПАГАНДИ

29 вересня весь світ згадує трагічну річницю початку одного з найвідоміших епізодів Голокосту на території України - розстрілу євреїв у Києві в Бабиному Яру.

Під час німецької окупації в Україні нищили цивільне населення всіх національностей, але за нацистською ідеологією євреїв мали вбити першими та знищити повністю. Єврейські громади були у селах, містечках та містах і вони практично повністю загинули скрізь.

До 29 вересня 1941 р. розстріли вже пройшли в Шепетівці, Бердичеві, Вінниці, Кам’янці-Подільському.

Перші місяці окупації. О 10 годині 28 липня усі євреї Шепетівки зібралися біля старої поліклініки. Через деякий час почали відбирати та садовити до вантажних автомобілів молодих і сильних чоловіків та жінок, які могли становити загрозу німецькому «новому порядку». Одружених жінок і тих, у кого були діти, поки що не брали. Після цього колона автомобілів попрямувала в ліс на західну околицю Шепетівки. Перед розстрілом поліцаї познімали з людей золоті та срібні прикраси, одяг. Вирок виконали солдати 45-го резервного поліційного батальйону, які в той день знищили більше 800 євреїв.

Це був перший масовий розстріл, але, на жаль, не останній. 20 - 23 серпня та 1 вересня 1941 року солдатами 45-го батальйону було розстріляно близько 600 євреїв з Шепетівки та села Судилкова.

«На базарній площі стояли великі німецькі автомобілі. Німці та поліцаї зводили до машин людей. На місті стояв відчайдушний крик… Я тільки один раз побачила цю преіспордню і більше не ходила… Та й люди судилківчани, хто це бачив, стояли осторонь, близько не підходили, боялись, щоб і їх туди не забрали. Полонених відвозили на машинах невідомо куди, а потім ми взнали, що їх розстріляли…» - згадує судилківчанка Надія Перепелиця.

Зі спогадів Тамари Гапоченко: «В Судилкові забирали людей біля магазину, там стояли великі криті машини. Німці і поліцаї оточили площу з усіх боків з собаками. Стояв плач дітей…Люди пручалися, особливо чоловіки. Їх насильно волокли і били в плечі прикладами…»

Головач Олексій: «… На критих машинах їх вивезли до ставу «Високого» і там в Глинищі розстріляли. Потім там же загорнули їх тіла…»

У Шепетівці кожного дня поблизу синагоги розстрілювали по 10-15 осіб, яких на тому ж місці й ховали.

5 вересня 1941 року виходить наказ головного політичного відділення рейхскомісаріату Україна до генерального комісаріату Волинь-Поділля про створення в усіх населених пунктах, в яких проживає більше 200 євреїв, єврейських гетто. Приблизно 20 грудня 1941 року єврейське гетто було остаточно сформовано і в Шепетівці.

Начальником табору був Свояченко. Гетто знаходилося у центрі Шепетівки (район, де сьогодні знаходиться пам’ятник Валентину Котику і до базару, вул.Чкалова). Воно було обнесено огорожею з колючого дроту. У цей табір входили спеціально відведені три вулиці, де проживало близько 6000 осіб, у тому числі 4000 дітей. Євреї проживали в одноповерхових будинках, по кілька сімей. Ходити по території табору дозволялося тільки у відведений час. Вихід з гетто заборонявся. Усі коштовності, гроші, цінні речі було відібрано.

Населення табору сплачувало особливий податок. Продукти у табір не завозилися, а продавати щось з речей для купівля продуктів заборонялося. Жителям міста під загрозою розстрілу не дозволялося надавати будь-яку допомогу, в’язнів чекала голодна смерть. Деякі підлітки під страхом смерті вилазили за огорожу і просили милостиню. Для них все це закінчувалося побиттям або розстрілом.

Часто євреїв залучали на важких роботах. Під час її виконання наглядачі били євреїв гумовими палицями.

У гетто поширювались хвороби: лютував туберкульоз, шлунково-кишкові захворювання, не припинялися епідемії висипного та черевного тифу. Хворі не ізолювалися, лікування та медикаментів вони не отримували, хоча табір обслуговував лікар.

В січні 1942 року в Шепетівське гетто було переведено близько 2000 євреїв з с. Судилкова та інших населених пунктів Шепетівського району. 25 червня 1942 року було розстріляно 824 чоловік.

Пізніше до табору почали знову звозити євреїв з Шепетівського, Полонського та Славутського районів. 31 серпня 1942 року начальник поліції СД в генеральній окрузі Волинь-Поділля штурмбанфюрер Доктор Пютц наказав закінчити «єврейські акції» протягом 5 тижнів. Повністю євреїв шепетівського гетто було знищено внаслідок масових розстрілів, які відбулися 6 та 10 вересня 1942 року. Після цього навколо гетто було знято огорожу з колючого дроту, будинки роздано тим, хто вірно служив окупантам.

Одним з місць масового поховання осіб єврейської національності був ліс, праворуч від дороги на Новоград – Волинський (т.з. 603-й кілометр). В акті державної комісії з розслідування злодіянь німецько-нацистських загарбників від 10 травня 1944 року зазначено: «Поховання мало площу близько 1 га. На місці поховання існує 7 могил прямокутної форми, розміром від 4 х 2,5 мерти до 45х4 метри. У могилах, в залежності від їх розмірів, поховано від 150 до 2000 трупів. На основі даних судово-медичних актів про кількість могил та їх розмірів, комісія встановила, що в могилах поховано не менше 3000 осіб мирного населення Шепетівки. Крім того, поховання існували за міським кладовищем, біля с. Судилків, на площі біля поліклініки, біля синагоги, на залізничній станції, на подвір’ї колишньої в’язниці «СД» та інші».

В Шепетівці та Судилкові були проведені не менш жахливі «єврейські акції». За 952 дні окупації у Шепетівці було розстріляно та закатовано більше 6000 шепетівських євреїв.

Загалом, в роки війни в Україні було вбито майже мільйон євреїв та 12 тисяч ромів. На території країни налічується понад 2 тисячі місць масових розстрілів.