МУЗЕЙ ПРОПАГАНДИ

Сьогодні, 22 лютого, народився Володимир Віталійович Шевчук, командир БМП-2 окремої роти розвідки 93-ї механізованої бригади, наш земляк, який віддав своє життя, захищаючи Україну від ворога.

Шевчук Володимир Віталійович на війну пішов добровольцем. З вересня по листопад 2014 року бойовий гарт отримував у добровольчому батальйоні «Донбас».

У листопаді 2014 року частина бійців батальйону підписала контракт на службу у Збройних Силах України. Серед них був і Володимир. Із числа добровольців у 93-й окремій механізованій бригаді була сформована 6-а штурмова рота, у складі якої Володимир воював на багатьох важливих ділянках фронту на Донеччині.

Загинув 19 серпня 2017 року на Луганщині.

Указом Президента України № 506/2016 від 16 листопада 2016 року, «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», Володимир нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

В пам'ять про нашого Героя, Віра Василівна Кухарук, голова Шепетівської літературно-мистецької студії "Доля", надіслала свій вірш...

Не за нагороди пішов воювати

Присвята Володимиру Шевчуку

У колисці мати сина колисала,

Виріс синок дужим та війна настала.

Він усе покинув і дітей, й дружину,

І матусю любу, сиву тополину.

Пішов воювати десь на схід країни.

Де летять снаряди і де рвуться міни.

Плакала матуся і благала долю,

Щоби розсівала зло по чужім полю.

На колінах мати Господа благала,

І до неба руки бідна простягала:

«Від наглої смерті захисти дитину.

Від страшного горя порятуй родину».

Саме там побачив Володимир пекло,

У складі «Донбасу» бився він запекло.

Пішов добровольцем, служив в добробаті,

Були батальйони тоді небагаті.

Бійцям помагали усім волонтери.

Бо самі артисти, самі режисери.

Техніку розбиту вмів ремонтувати,

Як у житті мирнім храми мурувати.

Золоте мав серце, золоті мав руки.

В бою під Донецьком БееМПе з багнюки

Витягнув завчасно і сам врятувався.

І той бій у пам’ять йому вкарбувався.

Вивіз він загиблих, врятував «трьохсотих»,

Вороги боялись знамен синьожовтих,

Які майоріли на його машині.

Сина рятували молитви материні.

Отець Василь Гетьман за друга молився.

Із ним сокровенним Володя ділився.

Приїздив до друга святий отець часто,

Про все говорили друзі там відверто:

«Не за нагороди пішов воювати,

Сам іконостаси люблю різьблювати.

Тут стою за правду і за Батьківщину.

Ми стояти будем стійко до загину».

Під Луганськом бився наш земляк уперто.

Саме там у небі палала вогнисто

Зірка його щасна… та нараз упала.

Не встиг його ангел підставити крила.

Полив земляк кров’ю зранену земельку,

І Господь до раю забрав козаченька.

І не стало друга, батька, патріота,

Залишились рідним спомини і фото.

Він стоїть й Бутусов – на світлині двоє.

Втомлений безмірно, але справжній воїн.

Ось Шевчук і Гетьман – ще одна світлина.

То отця святого дружба й мирянина.

Вічна тобі пам’ять, воїне і друже.

Десь іконостаси він на небі стружить.

Знов зоря кривава сходить над горою,

Вічна пам’ять й слава Шевчуку-Герою.

Віра Кухарук