МУЗЕЙ ПРОПАГАНДИ

22 червня 1941 року почалася німецько-радянська війна – частина Другої світової війни, в якій Україна зазнала найбільших втрат з усіх країн світу. Прості статистичні дані, які вже не є таємницею на сьогоднішній день, просто вражають. Не менш шокуючими є і деякі факти, котрі ми звикли вважати істиною, але які нинішній історики піддають цілком справедливим сумнівам.

«За здоровье русского народа!» – такий тост виголосив Й. В. Сталін на кремлівському прийомі 24 червня 1945 року на честь командувачів військами Червоної Армії. У ньому він підкреслив внесок у Перемогу лише російського народу, який був «наиболее выдающейся нацией из всех наций, входящих в состав Советского Союза».

Перекручена історична правда радянським агітпропом, а нині російським, про славне минуле народів СРСР в період «Великої Вітчизняної війни», на жаль, досі успішно знаходить своїх поборників. Питання трагічних сторінок української історії у роки німецько-радянської війни 1941–1945 років десятиліттями замовчувалось у публічному просторі.

Не прийнято було говорити про справжні жертви відступів, евакуації, оборонних і наступальних боїв Червоної Армії, депортації й інші злочини сталінського режиму. Зокрема, як зауважив відомий український історик Юрій Шаповал, було заборонено торкатися теми полону, хоча в ньому опинилося понад 5 мільйонів радянських військовослужбовців, які після звільнення проходили ретельну перевірку у фільтраційних таборах, частина з них поверталася на фронт, а решта – до ГУЛАГу.

Також заборонялося згадувати про злочини більшовицького режиму під час відступу Червоної Армії на схід. Так, радянська влада при евакуації в Запоріжжі висадила в повітря Дніпрогес, «забувши» попередити при цьому цивільне населення і знизу розташовані військові частини. А в Одесі ж при відступі радянські війська затопили приморські квартали разом з жителями, а поранених червоноармійців скинули в море разом з санітарними машинами.

Таких злочинних наказів вищого партійного керівництва було доволі багато. Україну та українців усі учасники війни розглядали виключно як ресурс. А грандіозне «розкручування» сталінського міфу про «Велике Вітчизняну війну» на десятиліття просто стерло з пам’яті народу імена жертв війни.

Тому звільняючись від однієї з найбільших радянських ідеологем про «Велику війну», Україна, через територію якої війна прокотилася двічі, не має права піддаватися замовчуванню і фальсифікації історичних фактів, а повинна відтворювати власну об’єктивну українську історію.

Наукова співробітниця Музею пропаганди Олена Мазурок