МУЗЕЙ ПРОПАГАНДИ

11 квітня - Міжнародний день звільнення в'язнів нацистських концтаборів

11 квітня 1945 року 6-а бронетанкова дивізія армії США звільнила в`язнів одного з найбільших нацистських концтаборів Німеччини - Бухенвальду. За весь час існування у цьому концтаборі ув'язнили більше 280 тисяч людей, із яких понад 56 тисяч були закатовані або розстріляні.

Загалом протягом 1933 - 1945 років на окупованій території Європи діяли понад 44 000 нацистських концентраційних таборів та інших місць позбавлення волі, зокрема гетто. За 12 років у табори Третього Райху потрапили більше 20 мільйонів людей різних національностей. Майже 12 мільйонів ув'язнених загинули.

У той період Україна не мала незалежності та була розділена між іншими державами, тож українців, які потрапили до концтаборів, в офіційних документах часто ідентифікували як росіян, поляків, румунів, чехів тощо. Тому неможливо визначити точну кількість ув'язнених і загиблих українців. За твердженням УІНП, у концтаборах СС перебували сотні тисяч наших співгромадян, водночас більше мільйона перебували у таборах для військовополонених.

Достеменно невідомо, скільки мешканців Хмельницької області потрапили до нацистських місць ув'язнення. За дослідженнями істориків, понад 470 тисяч жителів Хмельниччини були закатовані або розстріляні у концтаборах, а також у таборах для військовополонених.

У нашому музеї зберігаються спогади нашої краянки Осипишиної Анастасії Тихонівни, мешканки села Рожична Шепетівського району, яка зуміла пережити ув'язнення у концтаборі Освенцим. Її розповідь:

"Мені було 18 років. Нас везли під охороною... В Чотирбоках погрузили в товарняки і привезли в нім. місто Галлє, потім в Матхаузен. Працювали на військовому заводі. Пробували тікати, але нас спіймали і привезли в Освенціум. Там постригли наголо, дали полосатий одяг, взули в дерев'яне взуття, викололи номери на руках (В мене №19526).

Як нас годували? 1 хлібина на 8 дівчат на день, на обід суп з брукви, на сніданок кава, на вечерю чай (хербата).

В 5 год ранку будили на лінійку, де нас перелічували і вели на роботу. Команда з 50 - 60 душ, 4 - 5 собак і 5 - 6 німецьких солдатів. Робота різна: копали рови, клали труби, осушували землю. Нас дуже били, кричали "шнель" (швидко), натравляли на нас собак. Собака кусає, а німці регочуть. Нас били резиновими нагайками.

18 січня 1945 р. нас вивезли в Австрії, там ми пробули до 5 травня..."

Під час Другої Світової війни у Шепетівці діяло гестапо, єврейське гетто і два табори для військовополонених. Євреї були першими у списку на знищення. Родина Дейкалюків, яка проживала у селі Миньківці (нині - Шепетівщина), втратила дім і переховувалась у близьких. Однак нацисти схопили Дейкалюка Павла Дмитровича і замучили його в Шепетівці. Як пригадує його донька Віра у листі:

"...німці вислідили батька і кинули в Шепетівську тюрму. Де й закатували. І тепер він навіки у братській могилі при в'їзді в Шепетівку по шосе на Новоград-Волинський. Він знав, що ми остались спалені, но живі і з тюрми передав теплий платок, кірзові сапоги, на яких були краплини крові, піджак чоловічий. А потім їх всіх порозстрілювали. Там земля три дні ворушилась. Значить вони не всі були побиті. А потім все стихло. І не стало нашого татуся..."

Здавалося б, людиноненависницькі практики, які можуть здійснювати тоталітарні режими, мали б залишитися в минулому, бо їм не місце в цивілізованому світі. Однак, сьогодні ми всі є свідками геноциду ХХІ ст. в Бучі та свідоцтв злочинів путінської армії в Маріуполі. І це жахає весь світ, бо таких антигуманних методів по знищенню людства він не бачив від часів існування концтаборів нацистів.

Трагічна історія 75-річної давності повторюється... Будь-які спроби виправдати ці злочини є злочином перед пам’яттю про загиблих.