Пошук

Вхід на сайт

Календар

«  Апрель 2020  »
ВсПнВтСрЧтПтСб
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930

Архів записів

Статистика


Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0

Друзі сайту

Суббота, 02.07.2022, 14:36
Вітаю Вас Guest
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

МУЗЕЙ ПРОПАГАНДИ


12:52
Пам'ятаємо...

Я пам’ятаю тебе, брате Ревазо…

29 квітня – сумна четверта річниця загибелі нашого земляка, воїна АТО, бійця легендарного 90-го батальйону Циклаурі Ревазо Шотаєвича…

Ревазо загинув 2016 року під час бойових дій в промзоні Авдіївки. Це був особливий бій – ближній і тривав він дві години. Ворог знаходився за 40 метрів від наших воїнів і вони добре чули їхні голоси. Ревазо відбивав ворожі атаки з кулемета, який строчив безперебійно. Ворог запросив тиші, проте, це тривало недовго. За 20 хвилин почався мінометний обстріл, осколок міни смертельно поранив Ревазо в шию. Про цей бій, про мужність та відвагу Ревазо Циклаурі, як одного з кращих стрільців на лінії розмежування, пам’ятають побратими. Про його доброту, чуйність і щиру веселу вдачу пам’ятають рідні, його донечки Сона і Єва...

Вашій увазі пропонуємо спогади молодшого брата Ревазо Циклаурі Олександра – військовослужбовця Збройних Сил України.

«…У нашій сім’ї було четверо дітей, я – наймолодший. Ревазо старший за мене на п’ять років. Наше дитинство тісно пов’язане із Грузією (наш батько Шота Ревазович – грузин) і з Україною (мама Лідія Олександрівна – із села Михайлючки Шепетівського району). Здавалось, українське село Михайлючка та грузинське село Лапанкурі наскільки наблизилися, що ми часто подорожували по ліні Україна-Грузія і навпаки.

Брата назвали на честь грузинського дідуся Ревазо, а мене – на честь українського дідуся Олександра. В Грузії ми по-особливому відчули тісний родовий зв’язок, родову підтримку, родовий обов’язок. Тому, коли загинув мій батько в 1997 році та у цьому ж році помер мій брат, інвалід дитинства, Тимур, Ревазо і мою старшу сестру Катю залишили в Грузії підтримувати згорьованих бабусю, допомагати вести господарство. Господарство було велике: виноградники, вівці, свині. Я ж з мамою поїхав в Україну – хворіли мамині батьки.

Ревазо любив і Грузію, і Україну. Недарма його називають українським грузином. Він народився в Україні (так склалися обставини) і до шести років жив у Михайлючці. Українська бабуся його ніжно називала Ромашкою.

Грузинський період нашого спільного життя тривав недовго. Коли я поїхав з Грузії, Ревазо було 10 років, а мені п’ять. Запам’яталось фото: ми з Ревазо у Грузії стоїмо, тримаючись за руки. Міцну руку підтримки брата, його надійне, вірне плече я відчував все життя, навіть, на віддалі. Під час розлуки ми переписувалися. Він швидко освоїв премудрості ведення сільського господарства в Грузії, я – в Україні. Ревазо хвалився, що навчився стріляти – дядько і дід брали його на полювання. Також пишався, що навчився їздити верхи. Я ж розповідав про чудову рибалку в Михайлючці, походи в ліс і, звичайно ж, про своє захоплення малюванням.

Після служби в грузинській армії, де він був сержантом, Ревазо приїхав у Михайлючку. Йому було 21 рік. Це була незабутня радісна зустріч. Я був підлітком, тож підтримка нашого брата мені була особливо потрібна. З ним можна було відверто говорити про все. Ревазо вмів дати пораду, морально підтримати. Ми разом займалися спортом, ходили на дискотеки, які інколи завершувалися сільськими бійками «хто сильніший». Ревазо завжди перемагав. Він вчив і мене прийомам рукопашного бою, адже в Грузії брат займався дзюдо, брав участь у багатьох змаганнях, пишався медалями перемог. Його наказ і кредо я запам’ятав на все життя: «вмій за себе завжди постояти, залишайся самим собою, не підлаштовуйся ні під кого, не дозволяй себе принизити». Будучи в Михайлючці, він продовжував займатися їздою верхи, ходив на полювання.

Мій брат мав горду грузинську вдачу, запальний характер, але ніколи не дозволяв собі когось принизити. Ревазо любив життя, любив людей. Він був душею будь-якого товариства, знаходив слова і для старших, і для молодших. Глянувши на нього, відразу хотілось посміхнутись – богатир, важив до 130 кілограм, мав дуже добрі, дитячі, замріяні очі. Його оптимізм захоплював кожного, так само як і його гумор – він знав безліч анекдотів. А ще він любив готувати грузинські страви, всіх частувати ними і грузинським вином. Він прагнув бути матеріально незалежним, постійно їздив на заробітки, любив будівельні роботи. Він завжди знаходив час для мами, щоб допомогти по господарству. Маму він дуже любив.

Я пишався своїм старшим братом, дуже любив його. Від нього йшла енергія добра, любові, сили, впевненості. Таким він буде назавжди в моїй пам’яті. Не вистачає мені тебе, рідний брате…

Я вдячний працівникам музею міста Шепетівки, де є куточок пам’яті Ревазо, зберігаються його особисті речі, спогади побратимів. Його іменем названа вулиця в Шепетівці, у
с. Михайлючці відкрито меморіальну дошку на його честь, він нагороджений орденом «За Мужність» III ступеня. Я вдячний всім, хто береже пам’ять про Ревазо…»

…Ці зернини спогадів створюють світлу, вічну пам’ять герою АТО Ревазо Шотаєвичу Циклаурі, який загинув за Україну. Загинув за нас з вами.
----
Спогади записала науковий співробітник Музею пропаганди Лідія Юхимович

Світлина від Музей пропаганди.

Переглядів: 128 | Додав: sendu | Рейтинг: 0.0/0