МУЗЕЙ ПРОПАГАНДИ

На початку 1944 року Україна опинилася в епіцентрі бойових дій ІІ Світової війни. На той час уже сформувалась і діяла незалежна українська збройна сила – Українська Повстанська Армія (УПА). Назріла потреба створення представництва нації, яке б об’єднало всі політичні сили, що боролися за Українську Самостійну Соборну Державу.

«Масове поширення збройної боротьби за Українську Самостійну Соборну Державу, що сталося внаслідок глибокого вкорінення серед якнайширших мас українського народу ідей українського визвольно-революційного руху; виразно всенаціональний характер цієї боротьби; опанування УПАрмією значних територій Українських Земель; наближування до кінця війни між окупантами України — гітлерівською Німеччиною і большевицькою Москвою та, у зв’язку з цим, можливість заіснування догідної ситуації для української визвольної справи; значний ріст ваги української проблеми в результаті визвольної боротьби українського народу — всі ці моменти спонукали Головне Командування УПА заініціювати акцію в напрямі утворення загальнонаціонального, всеукраїнського політичного центру, який взяв би на себе найвище керівництво визвольною боротьбою за Українську Самостійну Державу та репрезентував би цю боротьбу назовні», – писав Роман Шухевич (Тарас Чупринка) у статті "До ґенези Української Головної Визвольної Ради"

Конкретна підготовка до формування УГВР почалася навесні 1944 року, коли для цієї цілі утворили спеціальний Ініціативний комітет. Про це Роман Шухевич проінформував у вже згадуваній статті «До генези Української Головної Визвольної Ради» такими словами: «Для здійснення пляну утворення всеукраїнського, загальнонаціонального політичного центру – цей плян зродився в колах Головного Командування УПА восени 1943 р., – весною 1944 р. утворено Ініціятивний комітет. Цей комітет відразу взявся до інтенсивної праці в цьому напрямі».

За словами Романа Шухевича, Ініціативний комітет прийняв таку політичну платформу: «Ініціятивний комітет вирішив творити Представництво українського народу на демократичній основі. Демократична платформа давала можливість залучити до керівництва визвольною боротьбою всіх чесних і національно вартісних українських патріотів, незалежно від їхніх партійних поглядів. Основні пункти політичної плятформи, що мали стати основою формування нового політичного представництва українського народу, були такі: 1. Беззастережно визнати ідею Української Самостійної Соборної Держави як найвищу ідею українського народу; 2. Визнати революційні методи боротьби за Українську Самостійну Державу також доцільними методами визвольної боротьби; 3. Здеклярувати своє вороже становище супроти московських більшовиків та німців, як окупантів України; 4. Визнати демократію, як устроєвий принцип Представництва».

Як наслідок, у березні 1944 року на нараді Проводу ОУН було прийнято рішення про створення політичної організації, якій би підпорядковувалась УПА. Її сформували для того, щоб проводити необхідну комунікацію та готувати програми і документи майбутніх зборів. До комітету входили: голова Лев Шанковський, Михайло Степаняк, Ілля Сем’янчук, Дарія Ребет і Василь Охримович. За ініціативи УПА та ОУН(б) відбулися установчі збори УГВР, коли протягом 11 – 14 липня 1944 року представники громадських організацій і різних політичних партій зібралися на Великі Збори поблизу села Сприні Самбірського району Львівської області, щоб обрати керівний орган визвольного руху – Українську Головну Визвольну Раду в умовах глибокої конспірації. Дві сотні УПА забезпечували охорону.

Наслідком цих липневих подій 1944 року були політичні дискусії, які завершились 15 липня, коли було створено Українську Головну Визвольну Раду (УГВР) – орган політичного керівництва українським визвольним рухом, що визначила себе як «верховний орган українського народу в його революційно-визвольній боротьбі» проти більшовиків і німців. УГВР очолив Кирило Осьмак, представник Наддніпрянської України, а Роман Шухевич, головнокомандувач УПА, був обраним Генеральним секретарем УГВР. Після загибелі Шухевича цю посаду очолив Василь Кук. Близько 20 осіб взяли участь у зборах, а керував ними Ростислав Волошин, якого обрали Головою Президії УГВР. На цих зборах його обрали Генеральним Секретарем Внутрішніх Справ УГВР. Поставили за мету боротьбу за державну самостійність України з німецьким нацизмом і російським більшовизмом.

У 1944 році рада видала Універсал, у якому зазначалось, що до УГВР можуть входити всі справді самостійні та незалежні сили України, без огляду на їхній світогляд і політично-групове спрямування; ті, які готові боротися за самостійну та незалежну Українську державу. Саме про це писав Анатоль Камінський у праці «До ґенези Української Головної Визвольної Ради»: «Наступним пунктом на порядку нарад Збору був розгляд і прийняття Універсалу УГВР до Українського народу та Платформи УГВР. Як вже згадувалося, авторами Універсалу були І. Гриньох і Л. Шанковський. Платформу УГВР підготував М. Прокоп разом з К. Осьмаком і В. Потішком, які внесли важливий вклад у неї по лінії концептуального пов’язання УГВР з УНР. Обидва документи були прийняті Збором. На черзі був розгляд і випрацювання “Тимчасового Устрою УГВР”. Проект тексту підготувала Спеціальна комісія, що її очолювала Дарія Ребет. Прийнятий Збором устрій складався з 6 розділів: Загальні основи УГВР, Великий Збір УГВР, Президент і Президія УГВР, Генеральний Секретаріат УГВР, Генеральний Суд та Контрольна Колегія.

УГВР була створена на демократичних засадах і принципах розподілу влади на законодавчу (Великий Збір), виконавчу (Президент і Президія та Генеральний Секретаріат ) і судову (Генеральний Суд)».

Універсал Української Головної Визвольної Ради

«Революційним зривом, зброєю Твоїх найкращих синів Ти здвигнув у pp. 1917–1918 на руїнах тогочасних імперіялізмів, що Тебе віками поневолювали, Храм Волі – Українську Державу.

Грізні вітри розвівали Твої переможні прапори над усіма народами України. Стогін Славути-Дніпра, рев чорноморських хвиль, шелест степової тирси і таємний шум карпатських та поліських лісів зливалися в одну симфонію з гомоном дзвонів Святософійського Собору, співали радісну пісню Перемоги волі. Віковічні Твої вороги зруйнували цей Твій святий Храм, та Ти, Український Народе, зберіг його в своїй душі, як священну Ідею предків.

І на протязі двох десятиріч Ти не дав собі її вирвати, Ти боронив її своєю боротьбою. За Ідею волі Української Землі, за власну незалежну державу Ти приніс мільйонові жертви.

Знову п'ятий рік шаліє воєнна хуртовина і лавою прокочується крізь українські землі. Здригається Українська Земля під полчищами ворожих військ.

Не за Твою волю. Український Народе, ведуть вони цей кривавий та жорстокий змаг, вони несуть тобі руїну, поневолення і смерть.

В червні 1841 p. Ти заявив перед світом свою волю жити вільним державним життям у відродженій Україні. На сторожі цієї волі Ти поставив – від карпатських верхів по Дон і Кавказ – збройні кадри своїх синів – українських повстанців».

УГВР керувала збройною боротьбою через УПА в окупованій Україні, а через ОУН вела пропагандистську й політичну діяльність. Зокрема, УГВР підтримала Українську Греко-Католицьку церкву та вела агітацію проти її насильницької ліквідації. Активізацію визвольної справи за кордоном УГВР, УПА та ОУН розпочали з видання у жовтні 1949 року «Звернення Воюючої України до всієї української еміграції». Більшість членів УГВР в Україні загинули чи були заарештовані. Практично саме й тоді УГВР припинила своє існування.

Роман Шухевич писав у своїй статті «До ґенези Української Головної Визвольної Ради» (Бюро інформації Української Головної Визвольної Ради (УГВР):

«Масове поширення збройної боротьби за Українську Самостійну Соборну Державу, що сталося внаслідок глибокого вкорінення серед якнайширших мас українського народу ідей українського визвольно-революційного руху; виразно всенаціональний характер цієї боротьби; опанування УПАрмією значних територій Українських Земель; наближування до кінця війни між окупантами України — гітлерівською Німеччиною і большевицькою Москвою та, у зв’язку з цим, можливість заіснування догідної ситуації для української визвольної справи; значний ріст ваги української проблеми в результаті визвольної боротьби українського народу — всі ці моменти спонукали Головне Командування УПА заініціювати акцію в напрямі утворення загальнонаціонального, всеукраїнського політичного центру, який взяв би на себе найвище керівництво визвольною боротьбою за Українську Самостійну Державу та репрезентував би цю боротьбу назовні».

Отже, можна погодитися з М. Прокопом, що «створення УГВР відкривало новий етап у розвитку й укладі сил організованого українського визвольного руху того часу створило в ньому нову ієрархічну структуру і забезпечило гармонійну співпрацю, з одного боку, провідної, але не монопольної політичної організації, тобто ОУН(б), і з другого – мілітарної загальнонаціональної формації УПА, врешті, верховного політичного центру як народної влади в умовах окупації».

#УПА_в_особистостях