МУЗЕЙ ПРОПАГАНДИ

Одним з багатьох злочинів радянської тоталітарної системи проти українського народу став штучно створений голод в 1932-33 роках, який дістав назву Голодомор (від словосполучення «морити голодом») - власна назва геноциду українців. Голодомор назавжди залишиться в пам’яті українців однією з найстрашніших сторінок історії України ХХ століття. В ці роки радянська влада вчинила свідомий цинічний акт політичного терору проти українського селянства.

Напередодні Дня пам’яті жертв Голодомору Музей пропаганди розпочинає проект «Голодомор: гірка пам'ять», який є своєрідною книгою свідчень наших земляків про ці трагічні події на теренах нашого краю.

село Пашуки, Шепетівщина

спогади Мусіяченко Олени Герасимівни, 1924 р.н.

спогади записано 10.03.2008р. та подано мовою оригіналу:

«...Голодомор почався тому, що в 1930 році в колгосп від людей позабирали все: коні, знаряддя що обробляти землю, тому в людей з села був малий урожай. А з колгоспу вивезли все насіння, бо була велика заготівля зерна.

На весні 1933 року в колгоспі не було насіння і не мали чим сіяти. Організували активістів, називалася «ударна сільська бригада». Вони забирали в людей все під чисту від квасолини до горошини. Тому люди помирали не було що їсти. Рвали в полі квіти з конюшини та м’яли їх, потім з них пекли бліни. Ходили в ліс по маслюки. Спасався хто як міг.

В селі померли з голоду: Заєць Маряна, Заєць Олександр, Коломійчук Корній, Михайлюк Анна, Коломійчук Василь, Шпак Петро, Шпак Міша, Шпак Ганна (вся сім’я), Таліманчук Тихін, Коробенюк Йосип та багато інших, я вже всіх і не згадаю. Було дуже тяжко дивитись коли люди помирали з голоду.

Моя мама Мотра пекла хліб для робочих. Хто працював в колгоспі давали по 200 грам хліба на день і по черпаку баланди.

Якось прийшла Заєць Маряна до мами, а вона саме замісила хліб для робочих. Маряна каже: «Дай Мотрю трохи тіста спечу для дітей підпалка (корж з кислого тіста), діти вже попухли, а було в неї три дівчини.»

«Ні , Маряно я не можу тобі так дати тіста, бо побачать і мене засудять, в мене теж діти. Біжи до Грушевського (голови колгоспу) і скажи, що в тебе нарив на голові і треба прикладати тісто.» Голова повірив і розрішив. Схудівша Маряна ледь прийшла з гарбузою, щоб взяти туди тіста, щоб ніхто не побачив. Не донесла вона його дітям – по дорозі померла.

Коробенюк Йосип (Павлушків син) пішов пастися на берег, так там і умер...»

Далі буде...